Тема: «Він один такий, їй-Богу…»
(знайомство з Миколою Даньком – людиною і поетом) (слайд 1)
Мета: (слайд 2)
навчальна – ознайомити учнів зі сторінками життєтворчості поета-земляка, розкрити багатство його духовного світу;
розвивальна – розвивати вміння презентувати та аргументувати свою роботу; розвивати духовні, інтелектуальні, творчі здібності, удосконалювати навички художнього читання поетичних текстів;
виховна – виховувати почуття пошани до поетів рідного краю, любов до поетичного слова.
Обладнання: портрет поета, збірки творів, мультимедійна презентація.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань, формування вмінь і навичок учнів.
Методи і прийоми: слово вчителя, робота в групах – захист проектів, проблемне питання, дослідження, творча робота, «мікрофон», круглий стіл, декламування віршів.
Між предметні зв’язки: історія України, музика, інформатика, риторика.
(слайд 3)
Епіграф:
Ти перед нами, ти серед нас
Бо допалав ти, але не згас.
М.Рильський
Селом ідуть красиві, сильні люди
По вулиці бунтівного Данька.
М.Дідоренко
Випереджувальне завдання. Підготуватися до декламування поезій М.Данька. Групи учнів готують міні-проекти про життєпис поета-земляка Миколи Данька. (слайд 4)
Мета проекту: (слайд 5)
розширювати знання про життєвий та творчий шлях поета – земляка М.Данька;
пробуджувати інтерес до вивчення його спадщини;
розвивати мислення, уяву, пам’ять, художні здібності;
виховувати любов до творчості поета, до рідного краю, до його історії.
1. Юні біографи: (слайд 6)
- Підготувати міні-проект:
“Щасливий я, що народивсь в селі
І що мене селянка сповивала”;
- Ознайомитись з життєвим шляхом поета.
2. Літературознавці (слайд 7)
- Підготувати міні-проект:
“Він непокірним був іще зі школи
Обравши собі долю нелегку…”
- Прочитати збірки М.Данька «Зоряне вікно», «Червоне соло», “Й сонця прихилив би…”
3. Юні краєзнавці (слайд 8)
- Підготувати міні-проект:
“На двадцять літ замовкла його пісня,
Чекаючи сьогоднішніх часів”;
- Опрацювати матеріал “Спогади односельців, друзів про М.Данька”.
4. Історики (слайд 9)
- Підготувати міні-проект:
“Та недарма пройшло життя поета
Котрий боровся славно, до кінця!”
- Опрацювати матеріал “ Спогади про М.Данька “
5. Декламатори
Зміст уроку
І. Організаційний момент.
З’ясування емоційної готовності учнів до уроку.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми , мети, завдань уроку.
Звучить мелодія пісні Раїси Кириченко «Моє рідне село», демонструються слайди краєвидів с.Славгорода. (слайд 10) Під музичний супровід учитель напам’ять читає поетичні рядки віршованої повісті «Славгород» (додаток 1)
Слово вчителя.
Любі діти! Є у кожного народу яскраві представники, особистості, через призму життя та творчості яких постає історична доля цього народу, постає і його майбуття. Вустами таких людей говорить сама історія.
Земля Сумщини дала цілу плеяду синів і доньок-мучеників та пророків, які стали уособленням історії українського народу. Серед них наш земляк – Микола Михайлович Данько. (слайд 11) Тяжкі випробування лягли на його долю. Не судилося йому пливти за течією, насолоджуючись життєвими радощами. Доля готувала йому тернистий шлях. Його поводирем в житті стало перо.
М.Данько писав: “Кожен письменник - син свого часу, певної епохи...» З огляду на сказане важливо зазначити, що непересічний талант усупереч усьому незрідка виходив переможцем. Сучасники назвуть Миколу Михайловича “письменником непересічної долі”. Не було б перебільшенням сказати: трагічної, бо й справді життя його поспіль мовби на лезі ножа, з вогню та в полум’я... Тернистим був шлях у того, хто в добу тоталітарної пітьми прагнув будь-що сказати правду!
Талант Данька не боявся говорити про непересічні, але перекручені в радянські часи, істини, не боявся говорити про місію справжнього поета-громадянина.
Зафіксувати
в римі серця порух,
то значить –
Власний біль зробить солодким,
Пучечок нервів
Втілений у порох,
Що вогником спалахне
В пітьмі коротким
Й може комусь
Осяє стежку вгору.
Проблемне запитання: (слайд 12)
Як ви вважаєте, чи могло б існувати духовне життя нації, народу без творчих пошуків і досягнень майстрів художнього слова? (учні з’ясовують в кінці уроку)
Очікувані результати: усна відповідь на запитання «Від сьогоднішнього уроку я очікую…» (слайд 13)
Слово вчителя:
У спогадах В.Коломацького читаємо: «Микола Михайлович був середнього зросту, кремезний у плечах, мав сильні руки і широкі міцні долоні. Був смуглявий і чорнобривий, трохи схожий на цигана. Мав ніс із горбинкою, великі надбрівні дуги. Очі блакитні. Відчувалося його здоров’я і фізична сила. Було видно, що він інтелігент у першому поколінні, «людина, що зробила сама себе». В ньому одночасно поєднувались чоловіча сила і лагідність митця. Під час розмови він знаходив підхід до всіх людей. (слайд 14)
За характером був сангвініком — спокійний і врівноважений. Мав сильну волю. Не думаю, що був схильний до душевних криз. Мав добре почуття гумору, в компанії був завжди лідером. Микола Михайлович був людиною скромною, але впевненою у собі, з почуттям власної гідності, дуже любив живе спілкування, якого йому бракувало. Відчував велику приязнь до друзів. Ніколи не жалівся на життя або здоров’я».
Рубрика «Юні психологи спостерігачі» - робота в малих групах з портретом поета. (слайд 15)
Учні залучаються до аналізу особистісних рис поета, простежують, як внутрішній стан відбивається на зовнішності поета (відвертість, люб’язність, привітність, щирість, інтелект, освіченість, доброта, самопожертва, мужність, патріотизм, любов до життя, сила волі)
ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
1. Робота в групах. Презентація життєпису поета-земляка. (слайд 16)
І група – «Юні біографи» - презентація міні-проекту.
Орієнтовні виступи учнів
Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. в родині спадкового коваля на Слобожанщині, у селі з символічною назвою Славгород (зараз центр сільської ради Краснопільського району Сумської області). (слайд 17)
Атмосфера Славгорода - напрочуд вдало поєднуючись із родинним теплом Даньків, із їхньою селянською мудрістю та освіченістю, підвалини якої закладалися книгами, — була ще одним могутнім джерелом становлення життєвих принципів, ідеалів та світогляду митця. Дитячі роки, коли формується характер, Микола Данько провів у духовно здоровій родині, в атмосфері праці й простоти, взаємного розуміння й любові, серед розкішної природи й народно-поетичної пісні.
Рід Даньків, на що вказували старожили Славгорода підчас записування нами спогадів, шанувався серед односельців. Отже, в історії роду, очевидно, слід шукати витоки духовних переконань Миколи Данька. (слайд 18)
Особливо помітну роль у селі відігравав рід Циганків, із якого походила мати Олена Пилипівна (1900 р. н.). (слайд 19) Працювала на різних роботах у місцевому колгоспі. Та найголовніше, що підкреслювали славгородці, мала добру й лагідну вдачу, ніколи не кричала на дітей (а їх було троє: Володя, Микола, Олексій). Уже ставши літератором, Микола Данько напише:
Я горе знав і зраду, і жалі,
А все жмені даровано немало:
Щасливий я, що народивсь в селі,
І що мене селянка сповивала.
Майстром великої руки визнавався рідний дід по материній лінії Пилип Циганок — вишуканий грубник, служив головним пічником маєтків князя О. Голіцина. Квітникаркою в оранжереях працювала бабуся Олена Гаврилівна (до заміжжя Антоненко). Двоюрідні діди Миколи Данька по материній лінії Прокіп, Іван та Петро Циганки «визнавали рідну релігію, постійно ходили до церкви». Немаловажливим є той факт, що на початку XX ст. Троїцький собор у Славгороді знаходився під омофором Української Автокефальної Православної Церкви і до її заборони служба в соборі відправлялася українською мовою. Тож закономірно, що саме в цьому храмі й хрестили Миколу Данька.
Батько — Михайло Андрійович (1899 р. н.) — не місцевий, народився у Грайвороні, в родині коваля Андрія Івановича та Параски Семенівни.
Ковальством займався й у Славгороді, згодом став першим трактористом. Проте ковальство переважило. Загалом у Миколи Данька було 11 рідних тіток і дядьків: 6 — по материній лінії, 5 — по батьковій.
Учень-декламатор читає вірш «Поїду до мами» (дод.2)
Завдяки князеві О. Голіцину в Славгороді неабияку популярність мала книга: його кількатисячна книгозбірня відкривалася для багатьох селян. Відомо, що його дід Пилип щасливо користався прихильністю аристократа й вільно послуговувався книгами. Ця ж обставина сприяла 1905 р. одному з материних братів, Андрієві Пилиповичу, очолити в Миропіллі окружну «Просвіту». Рятуючи під час громадянської війни духовні скарби від денікінців, згаданий дядько перевіз частину книгозбірні до сестри, матері Миколи Данька. За цими книжками Микола й навчився читати ще до школи. Те, що в Даньків була чимала домашня книгозбірня, підтверджує однокласник Миколи Данька Я. Довжик: «Удома в Даньків було багато книжок, у чому я йому щиро заздрив. Ми, сільські діти, про таке могли лише мріяти, а в нього все це лежало в хаті». (слайд 20)
Перші римовані спроби були написані в літературному гуртку, який М.Данько відвідував із початкових класів школи. За це діти його прозвали «Миколкою-поетом».
Суспільна атмосфера, в якій починав формуватися світогляд Миколи Данька, була не зовсім сприятлива для українців: виморені голодом села; сотні вини¬щених представників творчої та наукової інтелігенції; один боявся другого й у цьому страхові доносив на сусіда, товариша, брата; утиски в мовно-культурній сфері. Та, напевно, вся тогочасна дійсність, увесь уклад життя й вели до того, що Микола Данько мав поставити свій літературний хист служінню Україні.
Село не тільки працювало на ріллі, ярмаркувало та співало. Воно ще й плакало. Більшовицький лад, що утвердився на нашій землі, на початку 30-х рр. XX ст. кинув майбутньому митцеві перше випробування: коли виповнилося шість років, «активісти» з батькової хати вигребли все зерно, навіть вузлик із квасолею та бобами забрали.
У юності інша ворожа сила, вже в інший спосіб влаштувала майбутньому митцеві чергове випробування — розпочалася Друга світова війна. Микола Данько встиг закінчити лише сім класів. Відтак евакуювався до Курської об¬ласті. Деякий час був сином ударної офіцерської частини, що дислокувалася в районі Івні. Захворів. Після одужання завербувався на відбудову Сталінграда. З вересня 1944 р. — в Червоній Армії. Закінчивши Харківську радіошколу, з боями пройшов Австрію, Угорщину, визволяв Будапешт, Відень. Перемогу 19- річним зустрів у місті Чельські-Будейовіци (Чехословаччина). Нагороджений медалями «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над фаши¬стською Німеччиною». (слайд 21)
Після звільнення в запас зі Збройних сил вирішив стати на шлях, до якого прагнув ще з дитинства, — літературної праці. Неабияк посприяло цьому те, що на чотири роки затримався в армії (служив у авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на острові Сахалін). На відміну від післявоєнних кріпаків, селян-колгоспників, мав на руках документи, які дозволяли вільно обрати місце проживання. Тож, майже не зупиняючись у рідному селі, за порадою старших, поїхав на Львівщину. Там секретарем Пустомитівського райкому партії працював Переверзєв — чоловік двоюрідної сестри Галини Іванівни. Чоловік другої сестри — Ольги Іванівни — обіймав посаду директора Пустомитівського вапнякового заводу. На це підприємство й улаштувався Микола Данько: спершу вантажником (підвозив вапняк у печі), потім бурильником. Закінчив вечірню школу робітничої молоді.
Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які сприяли створенню особистості Миколи Данька, — неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка. (слайд 22)
Микола Михайлович жив в місті Суми у однокімнатній квартирі на вулиці Малиновського. Кімната одночасно слугувала вітальнею, бібліотекою і спальнею. Приблизно третю частину кімнати займала знаменита бібліотека М.Данька. полиці були в чотири ряди заввишки і в два-три ряди вглиб. Книг у бібліотеці було тисяч 4-5 та томів біля сотні філософської літератури. (слайд 23)
Письменник, науковець, дисидент М.Осадчий, згадуючи перше знайомство в 1963 р. і відвідини Сум, писав: «Я навіть у найкращих домах Львова такої багатющої бібліотеки не надибував.»
До 1993 року кімната не зазнала жодних змін: ліжко, над яким висіла стара ікона Богородиці – подарунок від матері. Портрет Тараса Шевченка в папасі, дореволюційних часів. Біля вікна висів портрет Миколи Михайловича робота Юрія Грицая. Поет на портреті зображений в напівпрофіль, з цигаркою в руках, на тлі зоряного неба, по якому пливе ненька-Україна в образі селянки. Портрет передавав відчуття, що Україна глибоко проникла у серце поета.
Під час відвідин у школі музею історії села друг поета Василь Коломацький, який нині мешкає в канадському місті Торонто, подарував шкільному музею портрет Миколи Данька, портрет Шевченка, який висів над ліжком поета, а також так звану «сурму свободи», яка також прикрашала одну із стін квартири М. Данька, старовинні українські рушники та деякі інші власні речі поета. (слайд 24)
Славгородці шанують пам’ять поета-земляка. У шкільному музеї історії села створили експозицію «Микола Данько», а на приміщенні школи у 2011 році було встановлено меморіальну дошку на честь М.Данька. (слайд 25)
Учень декламатор читає вірш «Красо моя ріднюща й дармова!..» (дод.3)
ІІ група – «Юні літературознавці» - презентація міні-проекту.
Орієнтовні виступи учнів
Микола Данько... Подарувавши щедрий поетичний талант, доля влаштувала йому на життєвому шляху цілу низку випробувань. І хоч як важко було, майже неможливо, витримати понадлюдський інститут на вірність українському слову і талантові, яким наділила його рідна земля, Микола Данько сягнув за межу неможливого: світ побачили три його поетичні збірки: „Зоряне вікно” (1965), „Червоне соло” (1967) та „Й сонця прихилив би...” (1991).
У 1965 році у республіканському видавництві «Молодь» вийшла перша збірка поета «Зоряне вікно»., яка отримала багато схвальних відгуків. Він сприймався як мислячий, талановитий поет. (слайд 26) Про це свідчать слова Бориса Олійника: «Микола Данько – поет, не схожий на інших, оригінальний, сучасний…». У час коли влада посилювала утиски на інтелігенцію, витоптувала паростки нового українського відродження і серед поетів-шістдесятників брав гору інстинкт самозбереження, Микола Данько позбавився страху бути самим собою, страху від якого гине людське начало:
Така полегкість... врешті скинув руб'я
Морального жебрацтва, що ряхтіло
Підробним словом....
Учень декламатор читає вірш «Проходять по землі…» (дод.4) (слайд 27)
Не дивлячись на шалений наступ влади в 1965-1966 рр. на інакомислення в Україні, спрямовуючи основний удар проти представників національно-культурного відродження, Микола Данько «скинувши руб’я морального жебрацтва» готував нову поетичну збірку «Червоне соло». (слайд 28)
В 1967 році у Харківському «Прапорі» виходить друга збірка М.Данька «Червоне соло». «Найсміливішою книжкою на Україні за повоєнний час» номінував «Червоне соло» поет В.Бондар.
У пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: «Ні, ти давня, як море і кров, Наша мово, нескорене диво!..». В іншому вірші ототожнював Україну з тополею, яку нищать імперський суховій і двоголовий орел: «Ми не дамо вершечку всохнуть, / Ми тіло щепимо своє... / (Тополю, синю і високу, / Дводзьобий птах вночі клює)». Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: «(... За що люблю? За що страждаю? / Я так ненавиджу гнучких, / Хто язика свого взуває/В чужі та звичні личаки!)». І в той час він сміливо та чесно заявляв:
Хай буде проклятий навік,
Хто зрікся і Вітчизни, й мови,
Хто брата рідного готовий
Жбурнути, як снопа на тік!
А герой поеми «Перед боєм» Олекса Довбуш заповідає своєму синові не рабувати, а виводити з неволі Україну.:
Нам рабувати, синку, не подоба.
За інші скарби треба купно дбати,
Та вивести з неволі Україну,
Щоб хлопська правда панувала владно,
Щоб не глумились над коханим словом…
Вірш «О, як яскраво світиш, слово» (дод.5)
Після виходу та конфіскації «Червоного сола» Павло Мурашко порівняв М.Данька з Василем Симоненком: у «відображенні найактуальніших проблем сучасності», «у пошуках правдивого тлумачення світу» та в тому, що обидва майстри слова виросли з журналістів обласної преси. І дійсно «Червоне соло – це соло поетового серця» і як сказав М.Царик «Мізком і серцем Данькової книжки є громадянська пристрасність, любов і ненависть людини, котра проходить по землі не байдужим перехожим, а бійцем-правдолюбом, його ліричний герой вірить, що:
Не тільки жменьку сивої землі
Людина залишає після себе.» (слайд 29)
Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі», Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. Помикавшись деякий час у Києві, намагаючись знайти роботу, все ж змушений був, як сам розповідав, «після попередження та мутузування службістів КДБ» повернутися до Сум. У київський період ще були ходіння по земляках-письменниках, лауреатах різних премій, із проханням дати рекомендацію до Спілки письменників (одну написав В. Бондар). Ніхто не відмовляв, та й рекомендації не давав - кожен не хотів бути першим.
Поневіряння Миколи Данька в Сумах продовжувались. Статті в газеті він підписував під іншим прізвищем (Дмитро Гедзь, Славгородський М., Михайленко М., Михайлович М., Станченко І.).
І ось після «першого покосу» інакодумців розпочинався новий період політичних репресій, названий «генеральним погромом». Розгорнулася нова діяльність у Сумах і проти Миколи Данька.
Урешті повели шалений відкритий наступ. Зокрема 27 травня 1983 р. вдома провели трус, при якому вилучили 28 папок із поезією та прозою, 2 записники, щоденник, друкарську машинку, книги. (додаток 6) (слайд 30)
Прокуратура Сум наготувала карну справу за статтею 187-1 Карного кодексу УРСР: «Систематичне розповсюдження в усній формі свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний устрій, а також виготовлення або розповсюдження у письмовій, друкованій чи іншій формі творів такого ж змісту». До цього додалося постійне стеження за квартирою; настирне докучання декотрих сусідів; погрози на роботі тим, хто відважувався поспілкуватися, підтримати. А ще — напівголодне існування... (слайд 31)
Із листа тата В. Коломацького від 24 червня 2006 року: «До речі, випадково зустрів КДБіста, який мордував Миколу, і спитав його: «За що ти його мордував?» Відповідає: «Болтал много!» Я йому: „Ти ж зараз балакаєш, і тебе ніхто не мордує”. Він відповів мені: «Если б попался ты мне лет 10 назад, я бы с тобой поговорил другим языком!!!»
Правоохоронці правопорушно робили свою справу: п'ятдесятисемирічну людину вели до психологічного зламу.
Як людина, Микола Данько навіть при цій силі хотів жити, він не міг піти з життя самовільно, як це зробили його друзі Гр. Тютюнник та В. Близнець. Як митець, він не міг повнокровно жити, а система була для нього задухою: (слайд 32)
Судьбі лише повторюю стократ:
Не хочу бути краплею в калюжі,
Не хочу — там, де підле щастя плужить.
Не піддавшись, як сам зазначав, умовлянням «наварнякать оду», не злякавшись погроз, слідств, «тихих репресій», у 70—80-ті рр. писав про «павутиння неволі України», про зорю «криваву Ілліча», «хижу ніч андропівську», про вкраїнську душу, яка «все «вйо та гей» в епоху рвійну!».
У «Червоному соло» наприкінці 60-х рр. М. Данько резонно зауважував деяким письменникам: «Своїм мовчанням, невтручанням, байдужістю, дурною глухотою, зневірою, бездумністю сліпою ти люте зло привабиш на поріг»...».
Активно працюючи в пресі з 1956 р. до середини 1968, Микола Данько створив десятки нарисів, замальовок, кореспонденцій, статей, інформаційних заміток, фейлетонів тощо. Розквіт його публіцистичної діяльності припадає на першу половину 60-х рр. Окрім газет, активно друкувався у таких художньо- публіцистичних журналах України, як «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», «Зміна», виступаючи з віршами, оповіданнями, гуморесками, пародіями, рецензіями, перекладами з польської, болгарської, російської, вірменської та удмуртської мов.
Лише роки перебудови повернули Миколі Даньку добре ім.’я. На початку 1990 року його прийняли до Спілки письменників України. Він стає позаштатним літконсультантом обласної газети, регулярно друкується в пресі.
Показовим є його виступ «Поспішаймо повільно» 1991 р. в Сумській обласній газеті «Червоний промінь» з нагоди першої річниці проголошення суверенітету України. (слайд 33) По-перше, це остання прижиттєва публікація публіцистичного плану Миколи Данька. По-друге, журналісти сумської молодіжки саме до нього, як багатолітнього страждальця від комуністичного ладу, звернулися за виступом з нагоди вказаної дати. І Микола Данько — не розчарував: ні журналістів, ні читачів. «Суверенітет на словах поступово обросте пір'ям... Українська мова, — пише Микола Данько, — насупір усім її ненависникам, здобуватиме перемогу за перемогою...
Цілком свідомий того, що названа Декларація, яка не набрала чинності закону – тільки задрипана шапка, а не сама голова. Але ж дасть Бог, якось намацаємо свою голову й зодягнемо ту благеньку покривку та ще й перетворимо на Шапку Мономаха!
Вірю! Станеться!
Ось розкуємося. Будемо робити крок за кроком… Я, наприклад, у своїй зухвалій поетичній уяві давно завважив райдугу над вільною Україною. Серце бачить раніше ока. Але ж воно й підказує: поспішаймо повільно!”
У цьому ж 1991 році вийшла його третя збірка «Й сонця прихилив би!..». Найширші кола читачів радісно зустріли появу цієї незвичайної збірки, яка стала однією з кращих книг поезій часу перебудови. (слайд 34)
В особі Миколи Данька український національно-визвольний рух другої половини XX ст. мав невтомного борця за свободу особистості, народу, нації. Поет А. Гризун, на відгук про збірку «Й сонця прихилив би!..» (квітень 1991р) писав: «Микола Данько прагне висповідати сьогодні рідному народові пісню про всі ті глибокі рани, які закарбувала його вразлива душа з дитинства аж до сивини».
Виразне читання віршів учнями-декламаторами
Вірш «Пережив я тридцять третій…» (дод.7)
Вірш «Голос серця, голос неба» (дод.8)
2. Словникова робота (слайд 35)
Шістдесятники — назва покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).
«Шістдесятництво»— рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, оригінальну тематику і стала ядром духовної опозиції в Україні.
Це люди нового творчого та естетичного мислення, борці за гуманізм, за свободу самовираження, носії нових думок, поглядів і почуттів, відмінних від офіційних.
Репресії – захід примусу, покарання, що здійснюється державними чи іншими органами.
Дисидент (лат. dissidens - відступник) — людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вона живе; політичний інакодумець. Часто це призводить до гонінь, репресій і переслідувань його з боку влади.
ІІІ група – «Юні краєзнавці» - презентація міні-проекту.
Орієнтовні виступи учнів
Микола Данько був яскравою, самобутньою особистістю. Вся його творчість - поезія, проза, публіцистика, переклади, рецензії - все його життєве подвижництво слугувало потужною зброєю для покоління патріотів, що боролися за утвердження національного духу та ідентичності українців. (слайд 36)
Зі спогадів односельців
Спогади Ященко П.І.
Кращого й чепурнішого місця, як наше село Славгород, мабуть, немає ніде: діброва, ставки, поля чорноземні, великі ярмарки, шлях на Суми і Харків. Тому тут і народжуються талановиті і прекрасні люди, такі як Микола Данько.
Він любив спілкуватися з людьми. Завжди був одягнений у костюм, білу сорочку, носив довге пальто і високу шапку. У нього було багато добрих рис: доброта, мужність, патріотизм, любов до життя, був чудовим мудрим учителем для нас селян.
Спогади Сергієнко В.І.
Його рідний брат Олексій та двоюрідна сестра Зінаїда проживали на тій же вулиці, де і моя бабуся. Я багато разів бачилася з ним, коли була школяркою. Будучи студенткою філологічного факультету Сумського державного педагогічного інституту ім.. А.С. Макаренка мала нагоду спілкуватися з М.М. Даньком. Він мав мужній, повний сил і задумів погляд. І тоді я зрозуміла, що для нього головне – поезія.
Спогади Мичак Р. О.
Я була з ним в дружніх і добрих відносинах. Коля був рухливим, жвавим, культурним хлопцем. Добре навчався в школі, читав багато художньої літератури, рано почав писати свої твори, виділявся своїм розумом. Вже з дитячих років була помітна любов до своєї рідної землі, до України.
Спогади друзів
Вазген Балаян (слайд 37)
Данько для мене - така скеля, така недосяжна верховина, до котрої я й не зможу зблизитися цілком. Ось чому я хотів би ставлення своє до Миколи висловити цитатою нашого великого поета Аветіка Ісаакяна, який сказав би в такім разі: щасливий народ, котрий народив такого сина.
Як знущались кати над своєю жертвою, що тільки не придумували, аби постійно ранити живу душу поета! Двадцять літ йому заборонялось писати і друкуватися, а на хліб насущний мусив заробляти як вантажник чи сторож.
Одного разу побачив його в магазині. Підходить до мене й каже:
-Друже, чи не можеш позичити мені карбованця, хліба треба купить.
Я остовпів, дух перехопило, хотів щось доладного мовити, та не зміг, лише бурмотів:
Що ти, що ти, Миколо..!
Пам’ятаю, хотілось міцно притиснути його до серця - таку близьку, рідну людину і довго-довго не випускати з обіймів. Та не наважився, мовчки стояв, як громом оглушений, і лише сльози самі котилися по щоках. А він усміхався своєю м’якою, доброю усмішкою і трохи зніяковіло казав мені: «Ну нащо ти так хвилюєшся, от чадний якийсь, от дивак».
Шляхетність, інтелект і готовність жертвувати собою - такими словами можна охарактеризувати людську суть Данька.
О.В. Вертіль, голова Сумської організації Національної Спілки Письменників України: (слайд 38)
«Це була унікальна людина, інтелігентна, ерудована, вихована, культурна. Після спілкування з ним наче духовні крила з’являлися. Він ніколи не давав порожніх обіцянок, а був конкретним, чесним і принциповим».
На заході, присвяченому 85-річчю поета почесний голова Сумської організації Національної Спілки Письменників України О. П. Столбін говорив: (слайд 39)
• Зв’язки з Миколою я ніколи не поривав, часто з ним зустрічався і просив лише одного – не опускати рук і писати, писати, писати...
А краєзнавець, колишній редактора газети «Перемога» О. В. Козир згадував:
Коли Микола Михайлович їхав до свого рідного села, він обов’язково зупинявся в Краснопіллі, спілкувався з молодими літераторами, журналістами, давав їм поради, настанови. Він завжди линув до Славгорода, яке вважав столицею свого таланту. Тож я переконаний, що всім нам треба пишатися такою людиною, яка дала багато для розвитку нашої літератури, мистецтва.
О.Шкиря, дипломант спілки журналістів України, смт.Краснопілля: (слайд 40)
Високоосвічений і всебічно розвинутий був наш земляк-поет. Не було жодної галузі тієї чи іншої гуманітарної науки, щоб він нічого про неї не знав. Доброзичливості його не було меж.
Про тяжкі, злиденні умови життя свідчать такі факти.
Якось на Петропавлівській вулиці міста Суми зустрів я М. Данька з далеко не тим його виглядом, яким знав раніше. Худий, перевтомлений, з нездоровим блиском у погляді, він повільно простягнув мені правицю з позбиваними пальцями й зашерхлою, в мозолях долонею. На моє банальне запитання: «Як живеш?», гірко посміхнувся й змахнув хусточкою рясні краплини поту з масивного, барельєфного лоба:
- Другий тиждень працюю вантажником. Поступово втягуюсь в прозу сірої буденщини. Для віршування залишається дуже мало рил і часу. Розвантажую'і сам ^звантажуюсь від усього старого, минущого.
- А з натхненням як? - цікавлюсь в поета.
До музи з обрубаними крилами воно не приходить, - почулася невесела відповідь. - Підцензурний соцреалізм незабаром надіне на мене наручники.
Микола Царик
«Ти знаєш чому тебе переслідували? Знаєш.»
«Блаженні, котрих переслідували в їхньому серці, - сказав Син Землі і Неба. – Це ті, котрі визнали Отця в істині». Ти все життя спотикаючись, падаючи і підводячись, шукав цю істину, ти був для них незрозумілою, ворожою істотою, іншої породи, іншого призначення…
Василь Коломацький в статті «30 годин на неокупованій території» написав:
- Чому навчила мене дружба із поетом і літератором, дисидентом, високим інтелігентом Миколою Михайловичем Даньком?
- Тому, що можна, будучи сином сільського коваля, стати самим помітним інтелігентом міста Сум, що можна вивчити чотири мови (російську, польську, німецьку і французську) і написати з десяток книг, будучи буквально оточеним КДБ.
- Що можна, не зважаючи на спроби системи ізолювати тебе, продовжувати служити Україні, фактично в умовах домашнього арешту.
- Що із режиму ізоляції можна виховувати молодь.
- Що, не зважаючи на тиск влади і зраду частини друзів, можна було залишатись оптимістом, працювати і вірити в майбутнє України.
- Що треба працювати-працювати-працювати.
- Що стоїцизм є рисою справжнього інтелігента.
- Що можна на зарплату журналіста зібрати рідкісну бібліотеку у 4-5 тис. томів.
- Що можна жити, ні на що не жаліючись, даруючи радість людям.
- Що давно незалежній Україні потрібно видати твори Миколи Михайловича, щоб доторкнутися до джерел своєї свободи, свого горнього духу.
- Що інтелігенція є, є її етика, її шлях, її віра в Україну, є солідарність.
- Що ніщо велике не дається без зусиль. Навіть найдужчі страждають, щоб досягти своєї вершини.
- Що Україна була і буде!
Спогади про Миколу Данька дають змогу зрозуміти, чому не згас у тяжких душевних муках, яскравий, поетичний талант.
Учні-декламатори читають напам’ять вірші:
« Друже мій! Більш дорожчих нема інтересів…» (дод.9)
«Топтали – що ж , як на війні…» (дод.10)
«Круглий стіл». Обговорення життєпису поета-земляка за питаннями (слайд 41)
1. Доведіть, що життя і творчість М.Данька – подвиг. У чому виявилась мужність поета громадянина. Власну відповідь підтвердьте відповідними прикладами з творів поета, фактів його життя.
2. Чи можна назвати життєву долю М.Данька трагічною. Чому? Відповідь аргументуйте.
3. Як ви розумієте поняття «свобода творчості»? Чи мав М.Данько цю свободу? Відповідь підтвердіть прикладами з життя і творчості письменника.
ІV група «Юні історики» - презентація міні-проекту.
Орієнтовні виступи учнів
Актуальними сьогодні є слова П. Грабовського: «Двадцять літ безпросвітних страждань не погасили одначе сей великий світоч, не притупили палкої любові до рідного народу, задля котрого працював до самої смерті. Людина – гідна захвату, приклад – гідний наслідування.» (слайд 42)
М.Данько прожив сповнене трагізмом життя. Але ніякі нестатки і страждання, ніякі переслідування не змогли зламати його духу. Тому його ім’я – у славній когорті сумських шістдесятників, чия подвижницька, титанічна діяльність дала початок сучасному духовному відродженню свого народу.
Поет не здався - вистояв. Карався за Україну, мучився, але ж і не лякався, бо не було причин для каяття. Окреслюючи свою життєву позицію шлях поетом був обраний раз і назавжди: (слайд 43)
Хай буде проклятий той хліб,
Зароблений лакейством в ката,
І чорний чин, і дачна хата,
І слави лицемірний німб.
І як говориться у вірші:
На тій дорозі, щодо України
Обрав найважчу зі своїх доріг.
В душі його співала Україна
І плакала – носив в собі її…
Дожив до Української Незалежності, якій присвятив усе своє життя. Знав, яка вона ще квола та крихка опісля вікових насильницьких обіймів підступного «старшого брата» та помираючи прохав, заповідав одне: (слайд 44)
Об однім прошу, об крихті —
Де барвінок, де трава ~
На той світ мені докрикніть:
Україна — ти жива!
Промовляти ці слова на могилі поета стало традицією.
Український поет-патріот М. Данько після тяжкої хвороби помер 14 лютого 1993 року в Сумах. Його поховано на Баранівському цвинтарі.
Виконуючи заповіт батька, його син Ярослав передав на постійне зберігання до державного архіву області літературну спадщину поета, деякі фотографії та документи. .Серед його творчого доробку повісті й оповідання, новели і нариси, казки, гуморески, поеми, вірші, байки, жарти, пародії, краєзнавчі матеріали, примірники газет, зібрані ним за різними темами.
Не стало на світі людини з душею живою, з ясним чистим серцем, людини з такими духовними скарбами, що ними щиро обдаровувала наш народ… людини, чії твори поетичні і правдиві, будили в душах любов до свого краю, до його краси, до свого народу. Але він не вмер… і не вмре, він житиме і житиме далі серед свого народу в своїх скарбах-творах, в яких він змалював багату душу нашого народу, з якою навіки сплів і свою душу. З поетичних натхненних сторінок його безсмертних творів дивитимуться його ясні лагідні очі; його душа промовлятиме до нас і до майбутніх поколінь.
(На фоні третьої частини шостої симфонії Петра Чайковського учні декламатори читають вірші, присвячені М.Даньку)
Олександр Педяш. «Пам’яті Миколи Данька» (дод.11)
Леонід Дідоренко «Він непокірним був» (дод.12) (слайд 45)
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Робота з епіграфом. (слайд 46)
Як ви розумієте зміст епіграфу нашого уроку?
2. Розв’язання проблемного запитання. (слайд 47)
3. Скласти сенкан. Микола Данько (слайд 48)
Данько
Талановитий, освічений
Писав, перекладав, страждав
Боровся за незалежну Україну
Патріот
V. Рефлексія. Прийом «Мікрофон» (слайд 49)
1. Розкажіть про свої враження від сьогоднішнього уроку.
2. Чи цікаво вам було працювати у проекті?
3. Презентація якої групи вас найбільше зацікавила?
VІ. Оцінювання знань учнів.
Вчитель.
Наш сьогоднішній урок – згадка про поета-земляка, який був гідним сином неньки-України, свого народу, дарував їм думки і почуття. Він пройшов тяжкий шлях разом зі своєю країною. Він падав і підіймався, страждав і радів. У поезію Микола Данько увійшов з гордою поставою, сильним голосом. Тож нехай той могутній голос поета звучить ще сильніше і надихає нас не бути байдужими, змушує переживати, думати, радіти (слайд 50)
Мільярди зір потухли, відцвіли,
А сяйво довго литиметься з неба.
Не тільки жменьку сивої золи
Людина залишає після себе.
Я вірю, знаю, недарма жили
Орач і воїн. І співець завзятий,
Вкраїни серце билось у кожній хаті!
Доля Данька щаслива тим, що славгородці поклали собі за обов’язок нести його славу у віки. Так 24 травня 2011 року у нашій школі відзначали 85-річчя з дня народження М.Данька. Вшанувати пам’ять поета-земляка приїхали шанувальники творчості. (слайд 51)
Серед них голова Сумської організації Національної Спілки Письменників України О. В. Вертіль, почесний голова цієї організації О. П. Столбін, член Національної Спілки Письменників України В. П. Скакун, журналіст, місцевий краєзнавець О. В. Козир, двоюрідний брат поета М. І. Данько, журналіст, меценат В. А. Коломацький, який прибув з Торонто (Канада), голова обласної організації Конгресу Української інтелігенції В. П. Казбан, голова Сумського відділення Національної Спілки кобзарів України, заслужений діяч мистецтв України М. Г. Мошик, завідуючий музею освіти і науки Сумської області А.М. Близнюк. Вони поділилися спогадами та висловили шанобливе ставлення до поета та його поезії.
VІІ. Домашнє завдання. (слайд 52-53)
Скласти тестові завдання репродуктивного характеру.
* Написати твір-роздум «Уроки Миколи Данька для майбутніх поколінь».
Використана література
1. Балаян В. Близький і рідний // Червоний промінь. – 1993. – 4 грудня. – с.4.
2. Балаян В. Сосна на вершині // Арагац. – 2006. – 27 травня.
3. Балаян В. «Я так ненавиджу гнучких…» // Сумська новина. – 1995. – 28 липня.
4. Гризун А. Високий вересень // Ленінська правда. – 1991. – 13 квітня. – Рец. На кн..: Данько М. Й сонця прихилив би!..: Поезії. –К.: Рад.письменник, 1991. – 204 с.
5. Данько М. Автобіографія// кафедра: Видання науково-популярне та літературно-мистецьке. – Х.:Львів, 1988. - №2. – с.46-48
6. Данько М. Зоряне вікно: Поезії. К.: Молодь, 1965
7. Данько М. Й сонця прихилив би!: Поезія. – К.: Рад.письменник, 1991. – 204с.
8. Данько М. Поспішаймо повільно // Червоний промінь. – 1991. – 13 лип. – с.2
9. Данько М. Червоне соло. – Х.: Прапор, 1967. – с.92
10. Дідоренко Л. Микола Данько: твої імена, рідний краю // Перемога. – 1996. – 6 травня.
11. Клюєва О. Микола Данько. Життя на лезі ножа. Огляд фонду// Матеріали науково-практичної конференції дослідників «Петровські читання» 2 червня 2006 р. – Суми, 2006.
12. Коломацький В. 30 годин на не окупованій території: Спогади про Миколу Данька. До 80-річчя від дня його народження // http: // kobza.com.ua/index2.php?optin=com.
13. Кузьменко Л. Світоч правди і честі // Сумщина. – 2001. – 30 травня. – До 75-річчя від дня народження М.Данька.
14. Мурашко П. Поезія Миколи Данька // Дукля. – 1967. - №4. – с.21.- Рец. На кн..: Данько М. Червоне соло: Вірші [Біогр. Довідка: - с.2]. – Харків: Прапор, 1967. – 92 с.
15. Осадчий М. Понад 20 років із кляпом у роті // Архів автора.
16. Педяш О. «Він з нами бував. Від цигарки цигарку припалював…» Пам’яті Миколи Данька: Вірш // Слобожанщина. Альманах літераторів Сумщини. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2004. – Випуск дев’ятий. – с.40-43.
17. Садівничий В. Доля і недоля Миколи Данька // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики. – 2006. - №23. – с.148-157.
18. Садівничий В. «Серце бачить раніше ока…» До питання соціальних передбачень у творчості Миколи Данька // Культура народов Причорноморья. – 2007. - №101. – с. 271-275.
19. Творчість Миколи Данька (1926-1993): Навчально-методичний комплекс для студентів спеціальності «Журналістика»/Укладач В.О. Садівничий. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 172с.+іл.
20. Царик Ю. Так минає земна слава. Пам’яті Миколи Данька // Царик Ю.М. Кладка над прірвою: Оповідання, новели. – Суми: Собор, 1998. – с.185-191.
21. Шкиря О. З любов’ю до землі й народу // Перемога. – 1965. – 18 вересня. – Рец.на кн..: Данько М. Зоряне вікно: Поезії [Біогр.довідка: - с.59]. – К.: Молодь, 1965. – 64 с.
22. Ющенко О. Вікно в поезію: Микола Данько // Сумська новина. – 1996. – 12, 26 січня, 2,16 лютого.
